Українська музика починалася з касети тиражем двісті штук, контракту на аркуші А4 і гонорару, якого артист так і не побачив. За тридцять п’ять років вона дійшла до мільярдних прослуховувань, власного закону про ефір і гастрольної карти, що покриває пів Європи.

Це історія не про перемоги на конкурсах, а про те, як з нічого збиралася галузь.

Пролог: касета, яку принесли в школу

Добре пам’ятаю, як у 89-му я був 14-річним хлопцем, а нам хтось приніс у школу записану касету з альбомом Братів Гадюкіних «Все чьотко». Я не знав ні такого гурту, ні того, що так можна співати, і що українською мовою можна робити рок-н-рол. І як людина, яка у ті часи була фаном The Beatles і Led Zeppelin, просто отетерів.

— Святослав Вакарчук, фронтмен Океану Ельзи

Того ж року, з 17 до 24 вересня, у Чернівцях відбулася перша «Червона рута». Перед фіналом провели тридцять чотири обласні відбори, у місто приїхало близько сорока тисяч глядачів, а бюджет зібрали з двадцяти двох спонсорів. Держави ще не існувало — сцена вже була.

А ще раніше, 29 березня 1989-го, київська студія «Фонограф» випустила «Танці» гурту ВВ — перший касетний реліз в історії української музики. Тираж — не більше двохсот штук.

1991–1999: «Було шоу, але ще не було бізнесу»

Формула належить Олександру Пономарьову, і точнішої про дев’яності не існує.

Було шоу, але ще не було бізнесу. Ми постійно думали, як зробити так, щоб це стало справжньою індустрією. Потім почали з’являтися платні концерти, і все поступово почало працювати.

— Олександр Пономарьов, народний артист України

Як людина дізнавалася, що вийшов альбом? З газети. Наприкінці вісімдесятих «Фонограф» друкував у «Молодій гвардії» вкладку з переліком треків і адресою, куди фізично приїхати по касету. Компакт-диск увійшов у побут аж у середині дев’яностих — восени 1995-го «Караван CD» видав «Птахів» «Скрябіна» і вперше в Україні застосував картонний digipack.

Тиражі показують, як швидко все росло. Двісті касет ВВ у 1989-му. Чотири тисячі «Птахів» у 1995-му, з них дві тисячі розійшлися у Львові за лічені дні. Понад мільйон примірників «Фарб» Ірини Білик у 1997-му — лише в Україні.

Гроші при цьому виглядали так. П’ять днів у київській студії коштували 500 доларів. Альбом «Птахи» звели за сім ночей: два дні вокал, три дні зведення. Контракт «Студії Лева» зі «Скрябіном» уміщався на аркуші А4 і діяв п’ятнадцять років. Ігор Балан з «Аква Віти» мав отримувати шістдесят центів із проданої касети — і не отримав нічого, хоча тираж «А тепер усе інакше» перевалив за мільйон. «Ми навіть за контрактом не мали ніяких прав на свою творчість», — згадував той період учасник «Скрябіна» Ростислав Домішевський.

Радіо було одне. Державний «Промінь» лишався безальтернативним каналом поширення музики по країні до середини дев’яностих. «Радіо РОКС Україна» вийшло в ефір 24 березня 1992-го — і то не на FM, а на УКХ; частоту 104,0 воно отримало лише за рік. «Наше радіо» стартувало у квітні 1997-го і перші місяці мовило шість годин на добу.

Кліпмейкерства як професії до 1995 року не існувало: артисти носили на канали касетки із записами власних виступів на чужих концертах. Усе змінила «Територія А» — щоденний телехіт-парад, що вийшов 17 вересня 1995-го, тричі на день у будні, і протримався до 2000-го, випустивши понад дві тисячі програм. Заробляла вона на дванадцяти хвилинах реклами на добу — і за ці гроші знімала артистам кліпи. Хіт-парад формували глядацькі листи, які, за спогадами редакції, приходили мішками.

Побут галузі був відповідний. Готелів для артистів у малих містах не було — на «Таврійських іграх» їх селили на теплоходах, що приходили з Києва. Гонорар із концерту наприкінці десятиліття складав близько тисячі доларів, успішний гурт грав п’ять-сім концертів на місяць, а гроші возили готівкою.

На цьому тлі Пономарьов зробив дві речі, що змінили правила. Навесні 1998-го він провів перший в історії незалежної України живий всеукраїнський тур — 37 концертів у 25 містах, доти сцена трималася на фонограмі. А ще раніше, ставши в 1993-му переможцем «Червоної рути» в Донецьку, ухвалив рішення писати українською, хоча вдома цієї мови не чув.

У пісні «Зіронька» є рядок «я лишив свої надмірні почуття у кишенях старої, як світ, маринарки». І я ходив, питав у гуртожитку на Зеленій, 96 у Львові у дівчат: «Що таке маринарка?»

— Олександр Пономарьов

2000–2013: галузь учиться рахувати

24 травня 2003 року в Ризі Україна вперше вийшла на «Євробачення» — і зробив це той самий Пономарьов. Він співав шістнадцятим із двадцяти шести, під час виступу в нього випав вушний монітор, але він не збився. Чотирнадцяте місце, 30 балів.

Через рік, 15 травня 2004-го у Стамбулі, Руслана виграла конкурс із «Wild Dances» — 280 балів. 2005-го Київ уперше приймав «Євробачення», і українська музика вперше стала предметом державної логістики, а не лише концертних афіш.

Кордон між естрадою і роком у ці роки просто зник. 2001-го вийшов кліп Пономарьова «Він чекає на неї»: музику й слова написав Святослав Вакарчук, він же знявся у відео. Наступного року «Човен» знімали вже у Венеції — за шість років бюджет українського кліпу пройшов шлях від павільйону до закордонних зйомок.

Саме тоді сформувалася генерація, яка тримає сцену досі: EL Кравчук, Тіна Кароль, Бумбокс, Джамала, Злата Огнєвіч, Таянна, Макс Барських, Мішель Андраде, DOROFEEVA і POSITIFF.

А Океан Ельзи довели, що український гурт здатен зібрати стадіон: 21 червня 2014 року на київському «Олімпійському» їх слухали понад сімдесят тисяч людей. Це досі найбільший концерт в історії української музики.

2014–2021: закон, який переписав ефір

Головна віха цього періоду — не пісня, а документ. 16 червня 2016 року Верховна Рада 268 голосами ухвалила закон № 1421-VIII про частку музичних творів державною мовою в ефірі. Квоти зростали сходинками: 25 відсотків пісень українською в перший рік, 30 у другий, 35 у третій, причому саме в прайм-години. Для мови ведення передач планка була вищою — 50, 55 і 60 відсотків.

Щоб зрозуміти масштаб зміни, треба знати, що було до. За моніторингом Нацради, українські пісні займали 18 відсотків ефіру — і здебільшого вночі, коли їх ніхто не чув. Через рік після набрання чинності середній показник склав щонайменше 32 відсотки: квоту перевиконали і загальнонаціональні станції, і регіональні. Контроль був жорсткий — за перший рік 17 порушень і понад мільйон гривень штрафів.

Було й зворотне. Хіт-станції першим ділом дістали з архівів усі відомі пісні зірок нульових, а нові виконавці отримали, як писали аналітики, теплу ванну, у якій не треба боротися за якість. Розрив стало видно на цифрах: артист із сімомастами тисячами радіоротацій мав сорок тисяч підписників у соцмережах — тоді як у KAZKA їх було двісті пʼятдесят тисяч. Радіозірка перестала збігатися зі справжньою.

Бо справжня зірка тепер робилася деінде. «Плакала» вийшла навіть не синглом, а треком дебютного альбому — за словами продюсера, пісню дописали буквально за день до релізу і жодних сподівань на неї не покладали. У червні 2018-го вона стала першою україномовною піснею, що очолила український чарт YouTube, а в жовтні піднялася на дев’яте місце глобального чарту Shazam. Такого з українською піснею не траплялося ніколи.

14 травня 2016 року в Стокгольмі Джамала виграла «Євробачення» з піснею «1944» — 534 бали. Перші рядки вона написала українською ще 2014-го і відклала: співати було надто боляче. Сюжет не був метафорою — її прабабусю Назилхан вивезли з Криму 18 травня 1944 року в товарному вагоні з пʼятьма малими дітьми, наймолодша донька померла в дорозі, і поховати її не дали.

Показово, як ця пісня взагалі поїхала на конкурс. У фіналі національного відбору Джамала і The Hardkiss набрали рівно по одинадцять балів. Журі віддало перевагу The Hardkiss, глядачі перекинули результат на бік Джамали — 37,77 відсотка проти 21,11. Того року відбір поставив рекорд глядацького голосування: 382 500 людей.

2017-го конкурс приймав Київ, і в інтервал-акті фіналу виступила ONUKA з Національним оркестром народних інструментів — електроніка плюс сопілки, цимбали й бандури на весь світ. Українські телеглядачі цього не побачили: канал поставив у цей момент рекламу. Запис виступу згодом зібрав близько пʼяти мільйонів переглядів.

Сама назва гурту — від дідуся Нати Жижченко, майстра народних інструментів Олександра Шльончика. «Сопілка є моєю магічною паличкою, яка веде мене по життю», — казала вона.

Go_A витратили на підготовку до національного відбору близько пʼятисот доларів і двадцяти тисяч гривень, працюючи без продюсера й менеджера. Катерина Павленко описувала попередні вісім років коротко: «Для рок-фестивалів ми були надто електронні, а для електронних — надто народні». 26 травня 2021 року їхній «Шум» очолив глобальний трендовий чарт Spotify.

Разом із квотами прийшла ціла хвиля: DakhaBrakha, Dakh Daughters, MONATIK, MELOVIN, O.Torvald, Vivienne Mort, KADNAY, Pianoбой, Христина Соловій, alyona alyona, Ірина Федишин.

2022–2026: сцена як фронт і як експорт

Було відчуття, що я закінчилася — професія скінчилася. Немає більше співачки Джамали. Є громадянка країни, в яку вдерлися, яку забирають, і я маю щось робити.

— Джамала, 2022

Професія не скінчилася — вона змінила форму. Вакарчук до 2023 року відіграв близько двохсот виступів на фронті й описував їх так: «Деколи двадцять людей сидять в бункері або в лісі. Ти граєш їм на гітарі “І все буде добре” і розумієш, що щось важливе відбувається». Пономарьов із Михайлом Хомою давали по три-чотири концерти на день — на дерев’яних помостах, у маскуванні, іноді не бачачи глядача.

14 травня 2022 року в Туріні Kalush Orchestra виграли «Євробачення» зі «Стефанією» — 631 бал, найбільший результат України за всю історію. Далі були TVORCHI у Ліверпулі (шосте місце), alyona alyona і Jerry Heil із «Teresa & Maria» (третє місце, 453 бали), Ziferblat і цьогорічна Leléka з «Рідним».

Але головне сталося поза конкурсною сценою. Аудиторія роз’їхалася по Європі — і гастрольна карта поїхала за нею. Тури для діаспори перестали бути жестом і стали нормальним джерелом доходу: цього тижня Артем Пивоваров, Jerry Heil, DREVO, SadSvit і Христина Соловій грали у Празі та Варшаві, восени та сама програма їде в Люксембург, Париж і Франкфурт.

Змінилася й економіка концерту. Обов’язковою частиною вечора став аукціон. На концерті в палаці «Україна» у квітні 2024-го футболка з зображенням співаків пішла за 1100 доларів, Пересопницьке Євангеліє — за дві тисячі, конверт із підписом Кирила Буданова — за три. По залу окремо пустили капелюхи на дрони для конкретного підрозділу.

Що з цього виходить

Тридцять пʼять років — це шлях від двохсот касет до мільярда прослуховувань, від контракту на аркуші А4 до закону, який переписав ефір, від теплоходів замість готелів до залів у Празі, Варшаві, Берні й Парижі.

І це досі не завершена історія. Руслана, яка виграла конкурс двадцять два роки тому, торік сформулювала питання, на яке галузь відповіді не має:

Я копаю до наших ритмів. Скажіть, що таке український ритм? Ніхто не скаже. Жоден музикант в Україні, жоден рокер, жоден барабанщик, жоден перкусіоніст, жоден диригент, жоден аранжувальник не скаже, що таке український ритм, український біт. Це поки що загадка.

— Руслана

Найточніше про ці тридцять пʼять років сказав Вакарчук — і сказав про траву.

Хоч би що робили різні імперії, вороги, все одно воно пробиватиметься як трава через асфальт. Важливо зараз, щоби ми перестали, нарешті, дивитися на це крізь пальці. Не хочеться, щоб трава пробивалась через асфальт, а хочеться плекати клумби, парки.

— Святослав Вакарчук

Нагадаємо, як раніше повідомляв портал «Шері ФМ», сьогодні ввечері Ейфелеву вежу підсвітять синьо-жовтим, а в соборі Святого Володимира правитимуть Літургію за мир.

Дані про квоти — з тексту закону України № 1421-VIII на zakon.rada.gov.ua та моніторингу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Фото: Wikimedia Commons за ліцензіями CC BY і CC BY-SA.