7 вересня 2026 року в Palazzo del Cinema на венеційському Лідо 93-річна Еллен Берстін отримала почесного «Золотого лева» за карʼєру — зал підвівся, а вона розплакалася просто на сцені.

Про це повідомило видання Variety.

Овація, від якої вона заплакала

Нагороду вручала Меґґі Джилленголл — президентка міжнародного журі «Венеції 83». Вона ж і пояснила залу, чому акторка виходить повільно.

Ellen asked me to let you know that she recently took a fall. She’s OK, but she is moving more slowly — which is fine because it’ll give us more time to clap.

— сказала Джилленголл: Берстін просила переказати, що нещодавно впала, з нею все гаразд, просто вона рухається повільніше — і це навіть добре, бо в зали буде більше часу поаплодувати. Берстін вийшла в яскраво-жовтій сукні, спираючись на ходунки. Овація стоячи тривала кілька хвилин, акторка витирала сльози серветкою.

You’re making me cry! You’re overwhelming me, you know! I don’t know how to recover from that generous greeting.

— відповіла вона залу: ви доводите мене до сліз, ви мене приголомшили, і я не знаю, як прийти до тями після такого щедрого вітання.

«Оскар», «Тоні», «Еммі» — і оце

It’s one thing to win an Oscar, a Tony or an Emmy — all of which I’ve won. But this … it’s a lot.

— сказала Берстін: одна річ отримати «Оскар», «Тоні» чи «Еммі», і все це в неї є, але оце вже занадто. «Оскар» вона має за головну роль у стрічці «Аліса тут більше не живе» Мартіна Скорсезе, «Тоні» — за виставу «Same Time, Next Year», і дві «Еммі».

Джилленголл у промові-присвяті перелічила її героїнь — Лоїс Фарроу з «Останнього кіносеансу», Алісу Гаятт, Едну Мей МакКоулі з «Воскресіння», Кріс МакНіл з «Екзорциста» і Сару Ґолдфарб із «Реквієму за мрією» — і додала: «Ellen is in all of them», Еллен є в кожній із них.

Історія про білу лінію

At 93, you have a fair amount of lifetime to look back on. I realized, it’s not just a record of what you’ve accomplished, but what you’ve learned.

— сказала акторка: у 93 назбирується чимало життя, щоб озирнутися, і це не просто перелік досягнень, а перелік того, чого ти навчилася. Далі вона розповіла історію з нічної зйомки фільму «Аліса тут більше не живе» 1974 року.

I had Martin Scorsese, the cinematographer and the camera operator on the hood of my car and I couldn’t see the side of the road… I noticed, this is a two-way road. There’s a white line in the middle of the road, and I can see that.

— згадала Берстін: на капоті її автомобіля сиділи Скорсезе, оператор-постановник і камермен, вона вела машину й не бачила краю дороги — аж поки не помітила, що дорога двостороння і посередині є біла лінія, яку видно. За пʼятдесят два роки, стоячи з «Золотим левом» у руках, вона перевела цю історію в останню фразу промови: «I pray that my own country will, very soon, find its own white line» — щоб її власна країна дуже скоро знайшла свою білу лінію.

Фестиваль ще триває

Почесний «Золотий лев» за карʼєру — окрема нагорода: її присуджує Рада директорів Ла Бієннале за поданням художнього директора Альберто Барбери, а не журі й не за конкретний фільм. Цього року таких левів двоє: 2 вересня його отримав Джордж Клуні, 7-го — Берстін. Головного «Золотого лева» за найкращий фільм оголосять аж на церемонії закриття 12 вересня.

Одразу після церемонії в тій самій залі показали двадцятидвохвилинну короткометражку Джилленголл «Flesh Impact» — присвяту до сторіччя Мерилін Монро. Дакота Джонсон грає Монро на піку слави, а Берстін — ту версію, якої світ не побачив: Монро, що вижила й дожила до ста. А сьогодні, 9 вересня, у програмі Venice Open поза конкурсом відбувається світова премʼєра «Place to Be» Корнеля Мундруцо, де Берстін грає головну роль, Тайка Вайтіті — її супутника в дорозі, а Памела Андерсон — її доньку.

Нагадаємо, як раніше повідомляв портал «Шері ФМ», Мостра відкрилася 2 вересня — саме з почесним «Золотим левом» для Клуні.

Фото: David Shankbone і Colleen Sturtevant (Wikimedia Commons, CC BY 3.0 і CC BY-SA 4.0), публічне надбання. Відео: BiennaleChannel.