Скарлетт Йоганссон, якій зараз 40 років, більшу частину свого життя провела у світлі прожекторів. Вона відома своїми ролями у культових фільмах та блокбастерах, включно з образом Чорної Вдови у кіновсесвіті Marvel, за яку отримала світову славу.

За свою кар’єру Йоганссон була номінована на Оскар та отримала премію Тоні за театральну роботу. Вона також тричі була заміжня (востаннє за Коліном Джостом) і має двох дітей, повідомляє The New York Times.

У вівторок, 20 травня, Йоганссон публічно представила свій повнометражний режисерський дебют, фільм Елеонора Велика (Eleanor the Great), на Каннському кінофестивалі. Стрічка, яка не ввійшла до основної програми, є інтимним, орієнтованим на акторську гру фільмом, що ідеально підходить для режисера-початківця.

Головну роль 94-річної Елеонори виконує Джун Сквібб. За сюжетом, Елеонора переїжджає до квартири дочки в Нью-Йорку, і її життя ускладнюється, коли вона випадково потрапляє до групи підтримки для тих, хто пережив Голокост. Ситуація стає ще заплутанішою, коли студент-журналіст наполягає на написанні статті про Елеонору. Між ними зав’язується дружба, сповнена сміху та сліз.

Йоганссон розповіла, що не шукала проєкту для режисури. Вона прочитала сценарій, зацікавившись тим, що в ньому грає Джун Сквібб, яку вона обожнює. Історія її вразила, нагадавши незалежні фільми 90-х та початку 2000-х, які вона любить. Фільм про Нью-Йорк, орієнтований на персонажів, а сюжетний прийом був дуже несподіваним.

“Це змусило мене плакати. Я одразу зателефонувала своєму партнеру по продюсерській компанії і сказала, що я можу це зняти. Я знаю, як це робити”, — поділилася Скарлетт.

Акторка зізналася, що ще в молодості думала про режисуру. Їй пощастило працювати з багатьма жінками-режисерами з дитинства, тому вона ніколи не сприймала режисуру як “гендерну” професію. Скарлетт планує продовжувати режисерську діяльність, оскільки цей досвід був дуже надихаючим та наповненим радістю.

Йоганссон також торкнулася теми представлення жінок у медіа, згадавши, як у минулому журналісти називали її “сексуальною дитиною”, що, на її думку, робить медіа співучасником експлуатації. Вона наголосила, що такі речі важко контролювати.

Розмірковуючи про майбутнє американського кіно, Йоганссон висловила оптимізм, але зазначила, що зміни потребують часу. Страйки, на її думку, завдали більше шкоди, ніж пандемія COVID-19. Вона підкреслила важливість різноманітності фільмів та відданості студій кінематографічному досвіду, який дозволяє глядачам “гудіти” від вражень після перегляду.