У Києві стартував 17-й Одеський міжнародний кінофестиваль — девʼять днів, понад вісімдесят фільмів, два конкурси й десять позаконкурсних програм. Але найцікавіше цього року навіть не в афіші, а в арифметиці: у національному конкурсі чотирнадцять українських повнометражних стрічок, і з них лише чотири ігрові. Решта десять — документальні.

Програму й дати оприлюднив сам фестиваль; склад конкурсів наводимо за офіційними оголошеннями.

Фестиваль триває з 27 серпня до 4 вересня, покази йдуть у двох київських кінотеатрах — «Жовтень» на Подолі та «Оскар» у ТРЦ «Гуллівер».

Десять до чотирьох

Це співвідношення варте окремої уваги. Документальне кіно завжди було в Україні бідним родичем ігрового — дешевшим, менш помітним, майже без прокату. Війна перевернула пропорцію: знімати стало і швидше, і чесніше саме так.

Подивіться, про що ці десять фільмів. «Бо козацького роду» Романа Крупача — власний щоденник режисера від лютого 2022-го до важкого поранення 2024-го, де фронтові кадри домальовано анімацією. «Гірник» Миколи Бута — про мешканців Донбасу, які стоять перед вибором евакуації, і про волонтерів, що вивозять із прифронтових сіл людей і тварин. «Рятуй» Алессіо Скʼяцци — про тих, хто по замінованих дорогах вивозить покинутих тварин.

«Тиша лиманів» Володимира Бакума чотири сезони поспіль фіксує, що війна робить із природою національного парку «Тузлівські лимани». «Машина часу Майдан» Володимира Тихого й Романа Любого відправляє пораненого 21-річного бійця у грудень 2013-го — шукати юного поета, який загине через десять років. «Одного дня я хочу побачити тебе щасливим» Марини Нікольчевої — це двоє режисерів, які знімають власні стосунки, поки все навколо змінюється.

Серед документальних, які радять критики, — і «Куба і Аляска» Єгора Трояновського, торішній тріумфатор Брюссельського кінофестивалю. Дві парамедикині, Юлія Сидорова й Олександра Лисицька, вивозять поранених із передової — і фільм знаходить у цьому не лише жах, а й сміх.

Окремо — «Театр Ветеранів» Юлії Большинської: ветерани, чинні військові, бойові медикині та волонтери проходять реабілітацію через сцену, і репетиція стає місцем, де можна нарешті проговорити те, що сталося. Цей самий фільм цього тижня показують у Берліні, у Центрі єдності українців.

Із чотирьох ігрових стрічок дві теж говорять про війну збоку, а не в лоб. «Крила» Ани Роші де Соузи — про молоду українку із синдромом Дауна, яка з родиною тікає від війни до Португалії, і про несподівану дружбу, що повертає їй довіру до життя. «Мрія Кіри» Дениса Колеснікова — єдиний мюзикл конкурсу: героїня готується емігрувати, аж поки війна не перекреслює план. «Соліст» Сергія Сторожева — про цинічного провінційного актора, якого найняли вдавати пацієнта психлікарні для студентів-медиків, і про те, чим це для нього обернулося.

Фільм, який уже переміг у Торонто

Четверта ігрова стрічка приїхала до Києва з нагородою, якої в українського кіно ще не було.

«За перемогу!» Валентина Васяновича торік у вересні взяв головний приз програми Platform на 50-му кінофестивалі в Торонто — 20 тисяч канадських доларів. Platform — це конкурс авторського кіно з виразним режисерським голосом, і українська стрічка не просто вперше його виграла: вона вперше туди взагалі потрапила.

Сюжет — антиутопія про Україну після перемоги. Режисер і його знімальна група грають самих себе: оператор Михайло Любарський, звукорежисер Сергій Степанський, продюсер Володимир Яценко. Головна лінія — не бої й не відбудова, а розпад сімей: дружини й діти не повертаються з-за кордону. Васянович знімає фільм у фільмі, і межа між зробленим і справжнім навмисне розмита.

Міжнародний конкурс: чотирнадцять жіночих історій

Міжнародна програма цього року теж із чотирнадцяти фільмів — Європа, Північна та Південна Америка. Добірку зібрано навколо жіночих доль у різні епохи й обставини.

З того, що варто помітити: «Ейзель 85» Теодори Ани Міхай (Бельгія, Нідерланди, Німеччина) — про трагедію на брюссельському стадіоні 1985 року; «Сука» чилійки Домінґи Сотомайор; «Мухи» мексиканця Фернандо Еймбке; «Три дні у вересні» румуна Тудора Джурджу; «Гаряче» Рамзі Башура зі США. Плюс «Брудні гроші — білі ночі» болгарського дуету Крістіни Ґрозевої й Петара Валчанова — тих самих, чий «Урок» свого часу обʼїхав пів світу.

Хто судить

Склад журі цього року вартий окремого абзацу — там людина з «Оскаром» і людина з Пулітцером.

Міжнародний конкурс судить боснієць Даніс Тановіч, чия дебютна «Нічия земля» свого часу взяла і «Оскар», і «Золотий глобус» за найкращий іншомовний фільм. Поряд із ним — німецька кінокритикиня Олівія Попп, шведська продюсерка Крістіна Оберґ, засновниця компанії Atmo з тридцятирічним стажем, та двоє українців: режисер Павло Остріков, який дебютував у повному метрі «Ти — космос», і акторка Анастасія Карпенко — володарка призу за найкращу жіночу роль на 75-му Локарно за фільм «Як там Катя?».

Національний конкурс оцінюють швед Фредді Олссон, продюсер, який багато років працює з Гетеборзьким кінофестивалем; боснієць Дамір Шаґоль — фотожурналіст і режисер, лауреат Пулітцерівської премії 2018 року за зйомку кризи рогінджа для Reuters; грузинка Саломе Алексі, президентка Грузинського кіноінституту; українська продюсерка Наталія Лібет, співзасновниця 2Brave Productions і членкиня американської кіноакадемії; і документаліст Володимир Мула, який 2024 року отримав спортивну «Еммі» за серіал «Football Must Go On».

Журі Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI цього разу цілком українське: Людмила Новікова, Ірина Зубавіна й Наталія Мусієнко.

«Фестиваль фестивалів»: вісім чужих перемог

Найкоротший шлях побачити, що відзначали цього року великі огляди, — окрема програма з восьми стрічок, кожна з яких уже щось виграла.

«Бляшаний замок» Александра Мерфі (Ірландія, Франція) — спецприз журі «Золоте око» в Каннах. «Ведмідь-бешкетник» Габріели Осіо Ванден і Джека Вайсмана (Канада, США, Британія) — Гран-прі Санденсу. «Дрібні злодії» Мате Угрина — приз FIPRESCI у Карлових Варах. «Молочні зуби» Міхая Мінкана — приз за гуманістичні цінності в Салоніках. «Смерть не має господаря» Хорхе Тіелена Арманда — Двотижневик режисерів у Каннах. «Земля на межі» Міхаеля Кофлера — Баварська кінопремія за найкращий дебют.

Є в цій вісімці й українська стрічка — «Мир для Ніни» Жанни Довгич (Україна, Швейцарія). Ніна Брановицька втратила сина — кулеметника, який захищав Донецький аеропорт і загинув у полоні 2015 року. Фільм відштовхується від однієї родини й доходить до століття: Голодомор, війна, Афганістан, теперішнє.

Що дивитися з дітьми

Дві стрічки в програмі зроблено так, щоб їх можна було дивитися родиною, — і обидві рідкісні для нашого кіно за жанром.

«Хрещатик 48/2» Дмитра Авдєєва — сімейне фентезі: одинадцятирічний Юрко знаходить у київському підвалі вхід до Офісу магічних сил, який працює з 482 року. Разом із однолітком Мією він потрапляє у паралельний світ, куди пускають лише дітей, і зустрічає там персонажів української міфології.

«Крашанка 2.0. Квантовий парадокс» Тараса Дудара — продовження комедії 2024 року. Іван Забіяка дізнається, що його син-військовий у лікарні, будує машину квантового парадокса, вантажить її у старий автобус і їде через усю країну міняти минуле. Наукова фантастика в українському селі трапляється нечасто.

Куди йти

Фестиваль розкладено на два майданчики. «Жовтень» — це Поділ, вулиця Костянтинівська, 26, за крок від метро «Контрактова площа»; кінотеатр працює з 1931 року, коли називався «Девʼяте Держкіно», і має шість залів. «Оскар» — сьомий поверх ТРЦ «Гуллівер» на Спортивній площі, теж шість залів. Квитки й абонементи продають на сайті фестивалю.

Крім двох конкурсів, працюють десять позаконкурсних програм — зокрема фокус на Ізраїль і фокус на Грузію, гала-премʼєри, конкурс FIPRESCI, а також індустрійні блоки: Film Industry Office, Actorʼs Lab і кіношкола ОМКФ.

Про повний склад гала-премʼєр портал «Шері ФМ» писав окремо — там із восьми стрічок сім українських.

Нагадаємо, як раніше повідомляв портал «Шері ФМ», цьогорічний ОМКФ збирає гроші на підготовку до школи дітей, які втратили батьків на війні, — і замість оплесків на церемонії просить приносити букети.

Фото: Albert Bergonzo (CC BY-SA 4.0) та Микола Сварник (CC BY-SA 3.0), Wikimedia Commons; кадри з трейлерів фільмів.