Двадцять людей лягли в томограф, послухали десять незнайомих інструментальних п’єс — і вигадали до них настільки схожі історії, що дослідники Принстонського університету змогли побачити спільний слід цих історій просто в корі головного мозку.

Про це йдеться у дослідженні, опублікованому 18 серпня у журналі Nature Communications.

Експеримент розтягнули на два дні. Спершу учасники — двадцятеро, дев’ятеро з них жінки — слухали десять інструментальних уривків, підібраних так, щоб їх майже напевно ніхто раніше не чув. Інструкція була одна: слухати музику так, ніби вона розповідає історію. Після кожного уривка людина вголос переказувала те, що уявила.

На другому сеансі ті самі люди слухали вже не музику, а десять історій, розказаних словами. Кожна з них була переказом того сюжету, який у попередніх дослідженнях найчастіше спадав на думку слухачам конкретного музичного уривка. Тобто той самий зміст автори спробували вкласти в голову двома різними шляхами — прямим і музичним.

Збіг виявився разючим. За підрахунками команди, у середньому 71% учасників переказували ту саму «консенсусну» історію, що й решта, — і це при тому, що жодних слів у музиці не звучало.

Те, що ми тут бачимо, — це цілий інший вимір творення смислу в музиці. Слухачі займаються дуже конкретною роботою зі створення значення.

— пояснила Елізабет Марґуліс, професорка музики Принстонського університету й керівниця Лабораторії музичного пізнання, одна з авторок роботи.

Найцікавіше почалося, коли дослідники порівняли знімки мозку. Просторові патерни активності, які виникали під час слухання конкретного музичного уривка, збігалися з патернами під час слухання відповідної розказаної історії — у мережі пасивного режиму роботи мозку, у мовних і асоціативних зонах. Простіше кажучи, музика й мова сходяться там, де народжується сюжет.

Досі когнітивна наука про музику обходила це стороною. Вважалося, що думки, які блукають у голові під час прослуховування, надто випадкові й надто особисті, щоб їх узагалі можна було вивчати. Робота принстонської команди — а серед її авторів також Ітамар Ялон, Джамал Вільямс і нейробіолог Урі Гассон — показує протилежне: ці «музичні марення» напрочуд однакові в різних людей.

Практичний висновок простий і несподіваний: коли ви вмикаєте музику фоном, мозок не відпочиває. Він будує розповідь — ту саму, яку в цю мить будує хтось інший у навушниках на іншому кінці міста. Стаття вийшла у відкритому доступі, тож прочитати її може будь-хто.

Нагадаємо, як раніше повідомляв портал «Шері ФМ», музику вже пробували застосувати й до сну: щоб заснути швидше, радять треки з темпом 60–80 ударів на хвилину приблизно за 40 хвилин до відбою.

Фото: Bruce Mars (CC0) та Wilfredor (CC0), Wikimedia Commons.